20 листопада 2017 року набув чинності указ міністра оборони України про нові правила носіння військової форми та знаки розрізнення. Над цим працювала група Віталія Гайдукевича, журналіста й історика. Річ у тім, що до 2016-го форма була за виглядом і змістом – з часів УРСР. Однак, спільно з істориками й художниками волонтери розробили концепцію та оновили вигляд українського війська, починаючи від одностроїв, закінчуючи знаками відрізнення. Так з’явилася якісніша й краща форма.
З Владиславом Куценком, керівником Військово-історичного клубу “Повстанець”, розбирали, які елементи форми українських захисників еволюціонували та збереглися до сьогодні через сотні років. У матеріалі: що таке мазепинка і який її функціонал, апгрейд парадних шабель та повернення стильних жупанів.
МАЗЕПИНКА
Перші характерні ознаки у формі українських захисників датуються Першою світовою війною. 1914-го в Австро-Угорському війську створили один з перших підрозділів – Легіон Українських Січових Стрільців. Туди брали українців, які не підпадали під призовний вік, тобто або дуже молодих – молодших 18 років, або старших за 60 років. Усі вони були проукраїнські, здебільшого це була інтелігенція (письменники, історики, студенти). Там, власне, й створив Левко Лепкий 1916-го головний убір – мазепинку, який вирізняв УСС від інших військових підрозділів.
Чому вона так називалася? Бо за своєю формою була схожа на традиційні убори козаків 18 століття. Характерний вигляд цього убору – V-подібний виріз попереду. Саме такі вирізи були на хутряних шапках у козаків у 17-18 столітті, зокрема, часів Івана Мазепи. Такий же виріз повторили на мазепинці.
Шилася вона із сукна, защіпалася ґудзиками – і в такий спосіб утворювався цей виріз. Крім функції відрізнення, вона мала ще додатковий функціонал. Якщо відщипнути ґудзик, то вилоги опускалися вниз і закривали вуха й потилицю.
Далі цей головний убір використовувався вже в Українській Галицькій Армії під час перших визвольних змагань 1917-21 років. Пізніше мазепинку використовували бійці УПА в 1940-50 роках. А сьогодні її носять у сучасному українському війську. Вона присутня у двох формах – літня кепі камуфляжна, у спрощеному варіанті, і зимова з хутряними вилогами для парадного однострою. Ці мазепинки можна побачити на почесній варті.
ПЕТЛЮРІВКА
Третім елементом була петлюрівка. Це – теж головний убір. Він був в армії УНР під час перших визвольних змагань 1917-22 років. Це – симбіоз шапки-фуражки й картуза англійського типу. Шився без твердих вставок у середині, з м’яким козирком, з сукна.
Петлюрівка була і під час визвольних змагань в бійців УПА. Її носили паралельно з мазепинкою. Мала різні форми та конструкції.
У сучасному війську як продовження цих традицій петлюрівку взяли за основу для кашкетів на заміну “аеродромів” з радянських часів. Вони місцями були схожі на англійські кашкети Першої світової війни, з яких згодом почали створювати власні варіації головних уборів для армії УНР.
У Другій світовій головні убори, мазепинка або петлюрівка, були ще й засобом розрізнення “свій-чужий”. Якщо бійці одягали радянську чи німецьку пілотку, то в лісі було складно розрізнити – відтак можна було застрелити свого. А мазепинка на голові – це вже був українець. Тобто шапки відігравали ще й роль суто військової ідентифікації.
КІТЕЛЬ
Другим елементом, який еволюціонував від початку ХХ століття і до сучасності, став кітель або френч з чотирма накладними кишенями спереду. В австрійському війську спочатку були кітелі з двома верхніми накладними кишенями, а нижні були прорізні. Уже пізніше, в 1916 році, з’явився модернізований австрійський однострій. У нього з’явилися вже, власне, накладні кишені. Це став кітель суто Усусів.
Насправді не так багато армій світу мають свої національні військові форми. І ми, як нація, є одними з небагатьох, хто має унікальні головні убори й однострої з довгою історією.
Такий же однострій перейшов до Галицької армії. Подекуди в УПА також були різноманітні кітелі з 4 накладними кишенями. Не було якогось одного усталеного однострою в УПА – вони були всі різні (врізні, накладні, трапецієвидні й т.д.) – але завжди їх було по чотири.
У сучасному війську в парадному однострої, враховуючи всі ці традиції, 3 роки назад з’явилися френчі з накладними кишенями й трапецієвидними клапанами. У такий спосіб у нашому війську чітко прослідковується спадковість поколінь – через 3, а то й 4 покоління військових.
ЗУБЧАТКА
Ще один важливий елемент знаків відрізнення – зубчатка. Вона з’явилася ще в Галицькій армії у 1917-22 роках. Це була петелька, яка нашивалася на комір у військових зліва та справа. Була різних кольорів – залежно від родів зброї (піхота, кіннота чи артилерія). У старшин були гаптовані, у рядових солдат просто із сукна вирізані. Цей традиційний елемент також використовувався в одній із західних частин визвольних змагань УПА. Бійці з Карпат нашивали собі червоні зубчатки на комір френчів або кітелів. Сьогодні такі зубчатки запровадили як знак відрізнення на генеральські погони.
ЖУПАНИ
Також у сучасному війську в почесній варті використані елементи з перших визвольних змагань – оновлені жупани. Вони були в однострої гетьмана Скоропадського 1918 року. Сучасні – фактично повна копія столітніх жупанів, тільки відшиті з якісніших матеріалів. Також використовуються погони, які були ще за часів Скоропадського.
Що дуже важливо: сьогодні на всіх українських погонах замість 5-кінечних радянських зірочок використовуються 4-кінечні ромбики, які називаються “зоря”. Вони теж походять ще від війська Скоропадського з 1918 року.
ШАБЛІ
Парадні шаблі як елемент зброї теж перейшли в сучасне військо. Ними замінили ще царські шаблі, які використовували у війську. За взірець взяли польську та угорську часів 17 століття. Це – така характерна шабля, з якою ще воювали козаки. Тобто на всіх прийомах почесна варта й прапороносна група вже користуються новими шаблями.
Усі українці в кожен період визвольних змагань розуміли необхідність збереження національних традицій, зокрема, і у військовому одязі. Коли йде поляк у своїй 4-кутній рогатівці, то всі знають, що це – польський військовий. Коли йде українець у мазепинці, то одразу видно, що це військовий з України. Коли йдуть французи в шако, то всі розуміють, що це – вояк французької армії.
Насправді не так багато армій світу мають свої національні військові форми. І ми, як нація, є одними з небагатьох, хто має унікальні головні убори й однострої з історією. Тож це треба зберігати й цінувати.
Be First to Comment