«Хочеш допомогти світу – почни з себе. Я починаю» – як курс «Zero Waste FashionUA» змінює життя

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED).

П’ятниця 31-го липня. У приміщенні школи кравецької майстерності Tailors School – біганина та аж гаряче повітря від емоцій і роботи. Учасниці проєкту «Zero Waste FashionUA» закінчують останні приготування власних колекцій. «Я так нервую перед захистом у понеділок», – чути з майстерні одну з дівчат. «Як казав мій тато, хвилюватися напередодні – це хвилюватися двічі. Хвилюватися опісля – даремно. Бо все вже й так відбулося. Тому висновок: хвилюватися взагалі не потрібно», – ділиться досвідом CEO школи Ірина Петренко. 

А в цей час – хтось докроює футболку, хтось робить декоративне серце із текстильних відходів або активно шиє на швейній машинці, прасує відшиті речі, наносить принти на готовий одяг, розпорює зшиті фрагменти тканини. Паралельно тривають консультації з експертом з дикції та самопрезентації Лілією Кільдеровою. А напередодні була зустріч з дизайнеркою Галиною Васеніною, засновницею бренду Gora Gala.

Активність і шалений темп пояснюється просто: останній день липня – це фінальний день унікального для України курсу для підлітків 9-14 років «Zero Waste FashionUA». 12 днів, 9 дівчат-учасниць, 3 педагоги Tailors School та 10 офлайн і онлайн-зустрічей зі стилістами й засновниками українських стійких брендів. Як результат – готові колекції, відшиті за принципом «нуль відходів» з органічних матеріалів – льону та бавовни. Щодня з 10.00 до 17.00 учасниці освоювали теорію та практичні заняття: від матеріалознавства до крою та мистецтва самопрезентації.

Редакція C-Element відвідала останній день проєкту, поспілкувалася з його авторами, учасницями та педагогами. Далі в матеріалі: як проєкт для підлітків визрівав 17 років, що не так у поводженні з ламами і чому саме ця тварина стала натхненням для створення колекції та як інформація про гори сміття на планеті вплинула на життя учасниць.  

– Сваріть, – каже 13-річна Стела Шиколенко, показуючи свою роботу педагогу.

– Усе добре, – відказує Олена Ісакова.

– А що далі?

– Далі відпрасувати й ось так відрізати.

– Стійте! Не робіть!

– Чому?

– Я ж хочу сама.

– У 7 років я намалювала свою першу сукню, – розповідає Стела. Тоді ж і сказала мамі: «Мені це подобається. Хочу малювати одяг». Так я почала ходити в дизайн-студію, де вчать робити саме ескізи. Минулої осені я подала свою заявку на фешн-конкурс New fashion zone. Ми 5 місяців спочатку розробляли ескізи, а потім відшивали колекцію. Це був і великий обсяг роботи, і значний досвід. А влітку організатори конкурсу мені зателефонували й запитали, чи не маю я бажання взяти участь ще в цьому конкурсі. Звісно ж, я погодилася. Бо це – ще один новий рівень моїх навичок.

Під час цього проєкту я вперше почала шити одяг для себе. Торік заробила на власну машинку. Для мене це був дуже важливий крок. Зараз я її буду використовувати практично щодня. А в майбутньому дуже хочу шити одяг для себе, і ні від кого не залежати.

Свідома мода тепер стала частиною мого життя. Я дізналася, що є багато технологій, за допомогою яких, наприклад, тканина виготовляється з переробленого пластику. До того ж, цей проєкт продемонстрував, що і в Україні є чимало людей, які створюють речі, не гірші від іноземних аналогів.

Безвідходне виробництво – це тема, яку треба ще багато вивчати. Адже є щось дуже легке – як спідниця з квадрата. У нас було заняття, де показували фотографію безвідходного крою кофти. Вона складалася з 5 чи 6 трикутників. Відновити цей процес на практиці виявилося дуже складно. Але це – наш виклик, який би хотілося прийняти. Тому в майбутньому хочу заснувати власний бренд стійкого одягу.

У кінці кімнати, яка переходить у кухню, 10-річна Поліна Баранова прасує свій виріб. Її колекція, як і інші, поєднала традиційний крій та метод нульових відходів.

– Мій лук присвячений жахливому ставленню до лам, – пояснює учасниця. Цю тварину я вважаю своїм тотетом. Але коли я дізналася, що лами живуть у страшних умовах заради шерсті, пуху, шкіри та м’яса, то не могла змовчати. Їх годують усілякими хімікатами, аби вони та шерсть на них швидше росли. Потім шерсть зістригають, а лам пускають на м’ясо, яким ще й заманюють туристів. 

Моя колекція складається з шортів, підтяжок та сорочки з незвичним кроєм. На ній на одному плечі йде зріз – така біла вставка. Вона символізує, що лам у всьому світі лишилося дуже мало і вони незабаром теж можуть опинитися на межі вимирання. Зелений же – це колір життя. 

Цією колекцією я хочу закликати дорослих не забувати про тварин, які на межі знищення, і якщо не рятувати їх, то хоча б ставитися до них з повагою. Бо це – живі створіння.

До майстерні періодично заходить Ірина Петренко, СЕО Tailors School. На презентацію хоче створити апсайклінгову скульптуру декоративного зеленого серця із текстильних відходів. Для цього малює та вирізає з картону серце. Далі виймає обрізки, які в школі шиття завжди збирають в окремий бокс. Із тканин, що лишилися, відбирають зелені шматки. З них шитимуть маленькі подушечки, які у фіналі всі разом скріпляться на картонному серці.

– Завданням проєкту було не лише навчити учасників шити, кроїти, розумітися на тканинах, але також дізнатися, що таке свідома мода – як вона впливає на наше життя, – розповідає Ірина, паралельно зшиваючи зелені подушечки. Також ми хотіли продемонструвати, що у фешн-індустрії крім дизайнера існує безліч суміжних професій. Конструктори, фотографи, моделі, спеціалісти з продажу. Дівчата мали можливість побачити та відчути на собі весь спектр цих занять.

Освіта Радянського Союзу, яка також дісталася нам у спадок, була спрямована на монопрофесію. Тобто швачка була окремо, був конструктор, закрійник і працював окремо модельєр – той, хто малював ескізи. Сьогодні монопрофесій як таких не залишилося. Чим більшою кількістю навичок ти володієш, тим краще. Адже, щоб стати власником бренду, мати свій почерк, філософію, його ДНК, потрібно мати уявлення про всі сфери, усі складові процесу. Тоді бізнес має більше шансів на успіх.

У нас багато хто йде навчатися на скетчинг – технічний малюнок. Але при цьому не вміють шити. І потім трапляються ситуації, коли на малюнку тканина має ніби то лежати ось так, але в житті вона ніколи так не ляже. Тоді одразу змінюється концепція, усе летить шкереберть. Якщо людина вміє шити, до ескізів вона ставитиметься абсолютно інакше.

У кімнату із майстер-класу з дикції повертається 11-річна Ніка Тенькова. Одразу береться закінчувати свою колекцію. Її присвятила дельфінам. Дівчинку настільки вразило забруднення океанів та пластик і поліетилен, від якого потерпають морські тварини, що вона присвятила цьому окрему колекцію. 

– Спочатку я шила дві сукні. Ось цю та ще одну, – показує вже готові елементи Ніка. Але потім так вийшло, що колекція розрослася до 4 елементів – увійшли ще дві спідниці. Я дуже люблю дельфінів. І тому мені шкода, що люди їх вбивають: забруднюють море, кораблі випускають звукові хвилі, які дезорієнтують морських мешканців, або ж перевозять тих у дельфінарії з хлорованою водою. Це дуже сумно.

У колекції я розмалювала свою сукню спеціальними фарбами. Спочатку зробила трафарет. Потім поєднала фарбу з водою. Далі – просто нанесла її на тканину. Так вийшов принт з дельфінами.

Я дуже підтримую ідею стійкої моди. Якось почула, що “якщо хочеш допомогти світу – почни з себе”. Ось я й починаю. На проєкті навчилася шити без відходів. І взагалі дізналася, що існує така практика. Тож хочу шити тільки так. Крім того, якось мій тато сказав, що ми більше не будемо використовувати поліетиленові пакети. Так я для всієї родини пошила торбинки з сітки й трикотажу. Ми з ними ходили то за яблуками, то за овочами. Сподіваюся, моя колекція надихне друзів, принаймні, просто не забруднювати природу. Дружити з нею. І не тільки на словах. 

Якось почула: якщо хочеш допомогти світу – почни з себе. Ось я й починаю.

Поки ми говоримо, за швейною машинкою продовжує вистукувати Антоніна Баранова. Вона – кураторка курсу. Не відриваючи її від роботи, запитуємо про історію створення та запуску проєкта. 

– Перший пазл цієї ініціативи з’явився біля 20 років тому, – починає Антоніна, розглядаючи зшитий стібок. Тоді я ознайомилася з технологією безвідходного крою – zero waste. Наприклад, мені дуже сподобалося, що за допомогою трикутників можна робити неймовірні речі – від спідниць до сорочок. Тож пізніше, коли я побачила, як європейські дизайнери вигадують велосипед, щось підрізаючи й комбінуючи, аби не лишати відходів, то зрозуміла, що це все вже давно було в українському крої.

Навіщо ускладнювати одяг і цим віддаляти його від споживача? Якщо, навпаки, потрібно все спростити, показати людям, що вони це все можуть робити і самі. Екологічно та просто.

Пізніше мої студенти заразили мене раціональним і стійким споживанням. Річ у тім, що екологічна катастрофа не відчувалася на пострадянському просторі дуже довго. А коли інформація та тренди дійшли до нас, ситуація в світі суттєво погіршилася. 

Третім пазлом стала моя донька. Вона – підліток, 10 років, і я весь час з нею спілкуюся про це. Тому подумала: якщо підліткам це добре заходить, отже, це треба робити. Вони повинні чути про екологію та стійке споживання, з цим рости і вже по-іншому мислити.

Їх не потрібно перевчати. Ні, просто від початку потрібно в це занурити – і далі вони йтимуть самі в цьому напрямку. Адже це їм жити в тій екології, яку вони вже формують.

Також одне із завдань цього проекту – щоб діти навчали своїх батьків. Приходили додому і розповідали, контролювали. Бо в нас уже немає часу на подумати та розігнатися. Якщо зараз не почнемо з таких ініціатив, за 10 років буде пізно.

Ми не чекали поштовху чи підтримки ззовні. Якщо вже все склалося, то потрібно просто брати й робити. 

– Ми дуже не хотіли, аби в проєкт потрапили учасники “немає що робити в місті – спробую щось безкоштовне”, – додає Ірина Петренко. Дуже хотілося, щоб були саме мотивовані діти. Які хочуть, яким це цікаво. І ми потрапили в яблучко. Усі учасники дійсно хотіли, хвилювалися, чекали результатів. У заявці вони писали про те, що і як хочуть створити. Продумували назву колекції. Описували тканини, які хочуть використовувати. Замальовували ескізи. А ми вже розглядали та відбирали. Було складнувато, звісно, з понад 50 заявок обрати 9, але бачимо: не помилилися в своєму виборі. Безмежно задоволені результатом.

Амбасадором проєкту стала Христя Патик, засновниця бренду живого одягу ЗЕРНО. Вона ідеально нам підійшла з філософією свого бізнесу: традиційний для України метод безвідходного крою сьогодні переживає певну видозміну, адаптується до сучасності. Це – єдиний шанс виживання і традиції, і людства. Також менторами й спікерами для дівчат стали стилісти й засновники брендів Кирило Савченко, Лілія Братусь, Дарина Антоненко, Гала Васеніна та інші.

Щоразу, коли приходив спікер, усі студентки сідали за круглий стіл і як губка споживали все, що він казав. А так зазвичай у нас – швейний мурашник. Як от зараз. Справа в тім, що у всіх різні фасони, тканини, ідеї, елементи декору. Це трохи складно, адже не так як на курсах чи університеті – всі шиють щось одне. Тут же потрібно було одночасно підтримати їхню індивідуальність, виправити ескіз, закласти концепцію zero-waste. Але і викладачі, і дівчата виклалися на повну. 

Тож фотосесії та колекції учасниць вражатимуть ще довго українські подіуми. Восени, приміром, студентки презентують свої образи під час популярного конкурсу молодих дизайнерів New Fashion Zone, у серпні – професійну фотосесію та перше дефіле в рамках фешн-шоу Star Kids. А школа кравецької майстерності Tailors School за мотивами курсу зніме та викладе навчальні матеріали створення одягу за екологічним принципом у вільний доступ.

Авторки: Катерина Кухарчук, Марія Моложон

Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією National Endowment for Democracy (NED).

C-Element Written by:

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *