“Клієнта не має нудити від великої кількості товарів” – засновниця студії дизайну Bicolor

Анна Стук – засновниця студії дизайну та інтер’єру Bicolor. Шоу-рум розташований у самому центрі Лук’янівки. У студії – виставка плитки, декору, меблів та освітлення. Шоу-рум не схожий на традиційні магазини плитки й сантехніки чи товарів для ремонту. По-перше, всіх гостей тут зустрічає песик Елтон. По-друге, шоу-рум нагадує, швидше, галерею та творчий простір з Insta-фотозонами. Як цього вдалося досягти, яким був шлях до дизайну та чому важлива любов до конкурентів говоримо з Анною Стук.

У дитинстві я мріяла стати художником. Але батько сказав, що художник – не професія, а хобі. Тому я навчалася в гуманітарному ліцеї і навіть розглядала як варіант професію адвоката. Мені подобалося, але з часом зрозуміла, що це – не моє. Тож закінчила художню школу і вступила в інститут імені Михайла Бойчука на ландшафтний дизайн (Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука). На той момент саме слово “дизайн” було дещо незрозумілим. Але мене тягнуло з одного боку щось винаходити, а з іншого – малювати. 

Спочатку обрала дизайн середовища – ландшафт. З першого курсу почала працювати за спеціальністю. Потім перевелася на дизайн інтер’єру і почала сама шукати якісь об’єкти для роботи – у друзів, знайомих, батьків. Мені подобався цей напрям, але хотілося реалізувати себе ще в бізнесі. 

Читайте також: IN DANCE: 6 НЕЗАБУТНІХ ТАНЦЮВАЛЬНИХ ФЕШН-ПЕРФОМАНСІВ

Тому паралельно разом з батьком зайнялася виробництвом. Наша ніша була в недорогому сегменті товарів для ремонту й будівництва. Пропрацювавши з дешевим, для себе зробила висновок: не можу працювати з ним. Для мене все-таки важлива й творча складова, коли дизайн поєднується з цікавими рішеннями та бізнесом. Це – ідеальна комбінація. Трубами я б не торгувала. Чиста суха математика – це нудно. Робота має бути в задоволення. Ми на ній проводимо стільки часу, що вона точно має бути в кайф. 

Я почала аналізувати, куди ж рухається наша сфера. І зрозуміла, що формат вимальовується такий: фабрики чи компанії-виробники ідуть до нас, як посередників (ми – це магазини), а ми вже до клієнтів – дизайнерів, архітекторів, а вже ті до кінцевого споживача. 

Фото – сторінка Bicolor y Facebook

Так народився бренд Bicolor. Чому така назва? Це – поєднання двох протилежностей, навіть крайностей, тобто баланс між усим. Ціною та якістю, дизайном, між тим, що хочеться і тим, на що витрачає ресурсів. Ця концепція лягла в основу всіх процесів.

Наприклад, ми шукаємо якісні матеріали, але в дешевшому сегменті. Для того, щоб люди мали можливість придбати те, що їм подобається. Хотілося створювати творчу спільноту людей, які хочуть не просто зробити квартиру, бо треба ремонт, а щоб розслаблятися, надихатися, заряджатися. 

У такий новий етап бізнесу я прийшла, по суті, всього з одним клієнтом – своїм другом-дизайнером. Далі вже моя подруга по танцях познайомила з багатьма архітекторами. Потім люди почали нас рекомендувати, бо ми були клієнтоорієнтовані: десь знизили ціну, десь провели хорошу консультацію. Нашим завданням від початку було не продати за будь-яку ціну, “втюхати”, а допомогти клієнту зробити вибір. Ми відійшли від концепції продажу як такої. 

ПЕРШИЙ ШОУ-РУМ

Наш перший шоу-рум був на Корчеватській вулиці. Це досить далеко від центру – промзона, гаражі, закинути приміщення в Голосіївському районі. Проте всі, хто приїжджав казали: “До вас їхати ніби на кінець світу, але потім опиняєшся в казці”.

Від самих дверей ми виклали траву на підлозі, по боках – красиві стенди, бокси, полички. Посередині в нас стояв невеликий бар, там завжди щось було для клієнтів. Неподалік – зручні дивани та ноутбук. 

Були ситуації, коли чоловік з дружиною до нас заїжджали після 5 попередніх переглядів у магазинах, стомлені, сердиті. Тоді ми чоловіку наливали трішки коньяку, вмикали футбол – і він казав дружині: “Вибирай тільки тут, я звідси більше нікуди не поїду”.

У нас гра була на контрасті. Ми розуміли: поки клієнт їхав до нас, він міг 100500 разів подумати: “Який жах, куди я їду”. Тож ми не могли його зустріти традиційним дизайном звичних магазинів, в яких продають плитку чи бетон, де багато пилу, шуму і жодної організації простору. 

Bicolor – це поєднання двох протилежностей, навіть крайностей, баланс між усим. Ціною та якістю, між тим, що хочеться і тим, на що витрачає ресурсів

Ми досить довго вивчали нашого клієнта і зрозуміли, що мерчендайзинг, подача мали бути такими, щоб а) вразити клієнта, б) надихнути його і в) дати вибір якісних товарів. Останніх не має бути багато, але й не мало. У цьому теж потрібен баланс. Нашим новим менеджерам з продажу завжди кажу: “Клієнта не має нудити від великої кількості інформації та товарів”. Це найголовніше. Адже, коли людина починає щось обирати для ремонту чи дизайну, то спочатку їй подобається все. Потім нічого, потім вона  починає миритися з тим, що вже є. Для клієнта – це стрес. Ми його зводимо до мінімуму.

ДРУГИЙ ШОУ-РУМ

У торгівлі предметами інтер’єру чи навіть одягу прийнято працювати від бренда. Береш відоме ім’я, робиш рекламу та акцент на ньому і продаєш його товари. Щоб то не було: від одягу до продуктів харчування. У такий спосіб люди приходять на бренд. 

Але проаналізувавши досвід моїх батьків (вони більше 20 років займалися продажем італійської плитки й сантехніки), зрозуміла: будь-яка фабрика має період росту і падіння. Дуже мало брендів уміють у період піку перелаштуватися, рухатися по горизонталі, а потім рости далі. Це одиниці. Тож усі магазини меблів, плитки, сантехніки, дизайну інтер’єрів залежать від компаній, точніше їхнього успіху, позиції на ринку, умов. До того ж, приходить усвідомлення: що цей бренд – на 5 років, потім усе зміниться. А я не люблю залежати від когось. 

Читайте також: «ВЕЛОСИПЕДИСТ ВИЇХАВ НА ПОДІУМ» – АЛЬОНА СЕРЕБРОВА ПРО НЕЗВИЧНІ ЛОКАЦІЇ ДЛЯ ПОКАЗІВ

Коли ми запустили власний бренд, багато хто з дилерів у нас не вірив. Стверджували: люди йдуть на іменитого виробника, а вас ніхто не знає.  

На це я відповідала: “Це сьогодні ми – ніхто. Коли ми багато попрацюємо, завтра станемо вже кимось. Натомість інші магазини так і залишаться “Магазинами плитки й сантехніки”

До того ж, у нас великі амбіції. За кілька років ми виросли до продажів дверей, світла, фарб. І на цьому не плануємо зупинятися. Ми створюємо таку собі спільноту. Не кричимо про це скрізь, але працюємо на перспективу. Наше завдання – не просто купувати товар і перепродувати його. Ні, ми самі проводимо відбір. У прямому сенсі вибиваємо знижки від фабрик. Робимо таку подачу, щоб людям було якомога комфортніше працювати в шоу-румі, аби вони витратили мінімально часу на вибір.

Витратити день на вибір плитки, а потім ще день на сантехніку, текстиль, меблі – це жахливо. Через це, зокрема, ремонти затягуються на роки. Відтак, це – наша додана вартість, яку ми даємо дизайнерам та вже їхнім клієнтам. Не просто розмитнити й продати товар, але зробити увесь процес приємним і додати в нього творчості.

Саме тому ми постійно змінюємося. Раніше в нас була виставка ще на другому поверсі. Але задля зручності ми все змістили на перший, розділивши на зони. Другий у нас відійшов під коворкінг для дизайнерів. Часто їм зручно приїхати сюди, проглянути матеріали, а потім тут на місці попрацювати. 

Ми лише нещодавно визначилися з черговим фінальним плануванням. Зараз ще дороблюються стенди. Ми самі формуємо свої стенди під власну виставку й розташування в шоу-румі. Аналізуємо, що зручно, а що ні. Часто змінюємо розташування й дивимося, як зручніше для клієнтів та дизайнерів. 

Читайте також: ПАЛАТКА-ФОТОЗОНА ТА POP-UP ШОУ-РУМ ПІД ДЕРЕВОМ – ЯК ПРОВЕСТИ ПРЕЗЕНТАЦІЮ БРЕНДУ НА КАРАНТИНІ

Інколи проводимо експерименти: спочатку виставляємо якусь плитку, а потім її ховаємо. На кілька днів чи тижнів, далі знову повертаємо, але в іншому місці, під іншим кутом. Через це часто трапляється так, що приходять наші постійні клієнти і кажуть: “Ой, це у вас новинка?” Ми кажемо: “Та ні, вона ж була”, на що нам безапеляційно: “Ні, я точно пам’ятаю, що цього не було”. Відтак, розуміємо: першого разу ми якось не так подали – і матеріал не вразив людину, аналізуємо, чому саме так. 

Щотижня або раз на кілька тижнів, коли видається вільна хвилинка, ми йдемо за квітами. Збираємо очерет або щось інше. Хочеться оновити зал. Якось відпрацювали стилістику з сухими квітами. А одного разу в одній зоні був такий собі “живий куточок” з живими квітами. Поставили там коврик, вазочки з усілякими виробами – усе, щоб дизайнери та клієнти могли отримати порцію натхнення.

Інколи для наших менеджерів з продажу влаштовуємо “перегони”. Увечері розбираємо стенди і я кажу: “Так, у тебе – такий матеріал, такий, а в тебе ось такий”. Або роздаємо стилі. Просимо зробити мудборд з ось цими вихідними позиціями: “Покажи, як ти бачиш лофт” або “Продемонструй своє бачення арт-деко”. Найцікавіше: ми даємо класику тим людям, які її якраз не люблять і навпаки. У такий спосіб ми всі тренуємося: я сама показую, що поєднується, а що ні. Інколи вони видають якісь нестандартні рішення. Для нас великий комплімент, коли дизайнер приходить і каже: “Ух, клас! Яке цікаве рішення, можна я сфотографую?”

Так ми почали робити мудборди не просто як картинку для соцмереж, але і як інструмент для роботи. Зрозуміли: це полегшує роботу дизайнеру. А особливо щасливі з того, коли наші стенди подобаються недизайнерам – і людям називають їх фотозонами.

Фото – сторінка Bicolor y Facebook

КОМАНДА

Ми не переманюємо людей від конкурентів. Намагаємося не брати з нашої сфери – ми навчаємо з нуля.

Людей підбираємо в команду за типом особистості. Усі мають бути максимально різні, але їх має щось одне об’єднувати. Тоді буде розвиток. Якщо ж багато однотипних деталей – з них механізм не збудуєш. 

Під час випробувального терміну ми відправляємо наших працівників у “тур” іншими магазинами. Просто для того, аби вони відчули різницю. Завжди кажемо: ми – не кращі й не гірші за інших, ми інші. Інші цілі, завдання, підхід. Ми любимо своїх конкурентів. Це – наші найкращі вчителі. Навіть, коли вони ставлять підніжки чи починають копіювати, з цього досвіду чи виносимо якийсь урок, якусь родзинку, яку ми потім застосовуємо чи змінюємо.

БРЕЙН-РИНГ

Щоб розвивати свою команду та формувати коло однодумців, ми кілька років тому запустили з колегами масштабний проєкт – своєрідний брейн-ринг для дизайнерів інтер’єру. Ми з моєю подругою були ведучими. Як усе проходило? Було кілька команд, яким ведучі ставили усілякі складні питання про архітектуру, мистецтво, інтер’єр, частково історію. Хто натискав на червону кнопку – відповідав першим. Потім ще формували команди різних міст – це було дуже драйвово.

Фото зі сторінки Анни Стук у Facebook
Фото зі сторінки Анни Стук у Facebook

По-перше, у нас був жорсткий дрес-код. Спочатку всі тільки в чорному. Далі зробили його трохи легшим – чорно-білий. Якось навіть сталася ситуація, коли учасник приїхав у светрі, то ми відправили його додому перевдягатися. По-друге, каверзні питання. Відповіді на всі навіть ми не знали. Наприклад, чому на пострадянському просторі унітази називають унітазами, якщо скрізь – раковини. По-третє, це був хороший простір для знайомства. Дизайнери, студенти отримували можливість напрацювати собі контакти, проявити себе, знайти партнерів. 

Останні ігри ми проводили в нашій студії. Тут є все для цього: хороший звук, екран для демонстрації відео, багато простору. Тож з часом ми почали розвивати наш шоу-рум і як майданчик для івентів. У нас тут відбувалися модні покази, лекторії, а 29 серпня чекаємо на SWAP-party – вечірку з обміну одягом, взуття та аксесуарів. Хтозна: можливо, влаштуємо щось схоже і для дизайнерів інтер’єру.

C-Element Written by:

Be First to Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *